Епілог. «Так, ви можете!». Новий початок нового життя.

УДАЧА ЧОМУСЬ ДОПОМАГАЄ ТИМ, ХТО ВІД НЕЇ НЕ ЗАЛЕЖИТЬ. АВТОР НЕВІДОМИЙ

Не так давно співробітники компанії з розробки програмного забезпечення зіткнулися з чимось абсолютно незрозумілим і дивним, коли прийшли на роботу.

На вхідних дверях офісу висів незвичайний напис:

«Учора пішла з життя людина, яка гальмувала ваш розвиток.

Ви можете попрощатися з нею в кімнаті відпочинку на першому поверсі».

Ви можете уявити собі таку ситуацію?

Ви читаєте цей дивний напис і думаєте: «Боже, хтось із нашої компанії помер, і прощання проходить у кімнаті відпочинку!» Просто неймовірно!

Співробітники цієї компанії теж були дуже здивовані й засмучені тим фактом, що в їхньому офісі хтось помер. Але через деякий час їх стала долати цікавість, і вони спробували дізнатися, хто ж була та людина, яка гальмувала їхній розвиток, розвиток їхніх колег і всієї компанії.

Нарешті вони вирушили в кімнату відпочинку. Як ви можете здогадатися, там була величезна кількість народу, бо всіх мучила цікавість.

До кімнати відпочинку для організації порядку відвідування були приставлені охоронці, які пропускали туди тільки по одній людині. Відвідувач підходив до труни й одразу ж виходив із кімнати, поступаючись місцем наступному. Такий порядок робив обстановку ще більш напруженою і хвилюючою. Повітря було ніби наелектризоване.

Усі напружено думали: «Хто ж ця людина в труні? Хто гальмував мій прогрес?»[9].

Один за одним здивовані й заінтриговані співробітники просуваються все ближче до труни. І коли вони зазирають всередину, то раптом німіють, наче хтось торкнувся найпотаємніших струн їхніх душ.

Усе через те, що в труні лежало… дзеркало, і вони бачили самих себе у відображенні. Біля дзеркала було написано: «Тільки одна людина може гальмувати ваше зростання – ви самі!».

Ми з вами наблизилися до кінця книжки…

За той час, що ми провели разом, ви засвоїли багато нового. Я впевнений, що всі мої рекомендації можуть допомогти вам кардинально змінити життя на краще. Більше того, я сподіваюся, ви нарешті зрозуміли, що для вас немає нічого неможливого.

Пам’ятаєте, на початку книжки ми говорили про те, яким потужним знаряддям можуть бути зміни? Але перед тим як ми розлучимося, дозвольте нагадати, що ваше життя не зміниться тільки після прочитання книжки. Воно не зміниться, навіть якщо ви відчуєте себе більш сильним і натхненним. І воно не зміниться, навіть якщо ваш начальник, ваша дружина, батьки чи друзі щось змінять.

Життя змінюється тільки тоді, коли ви самі приймаєте рішення і самі ініціюєте ці зміни.

І ми з вами багато чого зробили в цьому напрямку.

Вносьте у своє життя зміни й корективи, щоб жити тим життям, про яке ви мрієте, і зробити неможливе!

Розумію, часто це може бути дуже й дуже непросто. Не страшно! Проаналізуйте свої мрії, з’ясуйте, чого ви хочете від життя. Не бійтеся перешкод на вашому шляху! Прийміть рішення, чи хочете ви досягти того, чого вам бракувало давно, чи навіть усе життя. Таким чином ви створите свою реальність, або іншими словами – свою долю.

І на закінчення я хочу також вам порадити: не бійтеся мріяти масштабно!

У Мікеланджело є чудовий вислів: «Страшно не те, що ми ставимо перед собою глобальні цілі й не досягаємо їх, а те, що ми ставимо перед собою дрібні цілі й досягаємо їх з легкістю». Це – спостереження Мікеланджело. Ви тільки задумайтеся! Це – життєва позиція творця шедеврів. Навряд чи хтось на цілій планеті заперечуватиме унікальний талант і майстерність цього генія. Але нам не можна забувати одну важливу річ: у кожного з нас всередині захований свій Мікеланджело! Адже ми створюємо наш власний шедевр – життя.

Виходячи з усього прочитаного, побаченого й почутого за своє життя, я твердо переконаний, що наше призначення не в тому, щоб виживати, ледве зводячи кінці з кінцями, а щоб досягати успіху. Це робить нас людьми й відрізняє від тварин. Ці внутрішні здібності й сили дають нам можливість зробити неможливе.

Не втрачайте надії, хай навіть вас переконуватимуть у неможливості чого-небудь. Альберт Ейнштейн сказав: «Великі особистості завжди наштовхуються на шалену протидію посередніх умів». Чудове висловлювання одного з найрозумніших науковців на землі!

Думайте про можливості, не втрачайте надії, не дозволяйте посереднім умам впливати на вас.

І абсолютно неважливо, хто ви, звідки ви чи скільки вам років. Побутує безліч легенд і розповідей про те, як людям вдавалося залишити слід в історії і досягти неможливого. Я розповім вам одну з моїх найулюбленіших історій про полковника Гарлана Сандерса (Harland Sanders). Хтось із вас чув про нього, хтось не чув. Але в його історії є кілька деталей, які не тільки дадуть вам уявлення про нього як про людину, про його діяння, але й можуть послужити для вас джерелом натхнення.

Полковник Гарлан Сандерс створив концепцію KFC.[10] У свої 65 років, озброєний рецептом приготування курки-гриль і пенсією, він вирішив продати власникам ресторанів свій рецепт, сподіваючись на цьому заробити. Так, це зовсім не нагадує бізнес-план чи навіть щось на нього схоже. Але цей чоловік їздив по всіх штатах, спав у своїй машині, шукаючи компанію, яка зможе його підтримати. Уявіть собі цього 65-річного дідуся з його білою цапиною борідкою, одягненого в білий костюм з чорним «метеликом», що їздить країною в пошуках інвестора для свого божевільного задуму. Що він робив? Він не стояв на місці, він працював над своїм підходом, щоразу стукаючи в нові двері.

Згідно з його власними підрахунками йому відмовили 1009 разів! Але врешті-решт хтось сказав «так», і полковник почав свій бізнес. І цей бадьорий дідок у білому костюмі зміг заробити собі статок, бо був досить наполегливим, щоб домогтися неможливого.

Я маю й ще один приклад того, чого нібито «не варто робити» людям «за 45». Сем Волтон, засновник мережі магазинів Walmart, разом із братом прийшли до ідеї відкриття великих магазинів з нижчим розміром прибутку на всій території Сполучених Штатів. Сем Волтон у свої 45 відкрив перший із магазинів Walmart. До 45 років він уже був успішним бізнесменом і мав 15 магазинів, але саме у віці 45 років він прийшов до ідеї створення сучасної мережі Walmart. У 45 більшість бізнесменів поводяться обережно й не вдаватимуться до небезпечних авантюр у спробах змінити світ. Але Сем Волтон захотів утілити свою мрію і став одним із найуспішніших людей в історії. І якщо ви подивитеся на компанію Walmart сьогодні, то побачите, що це одна з найбільших компаній у світі з оборотом у $3 млрд. Коли Сем 1982 року помер у віці 74 років, його компанія нараховувала вже 1735 магазинів. Просто уявіть собі: за 29 років він розширив свою мережу з 15 до 1735 магазинів! У той час його сім’я була найбагатшою на планеті. Таким чином, у Сема Волтона була мрія, якої він неухильно дотримувався, зробив її своєю метою, розробив план дій, подолав перешкоди на своєму шляху і втілив її в реальність.

Отже, неважливо, 18 вам років чи 80 – якщо ви живі, перед вами відкриті можливості, вас чекає робота. А тепер уявіть ваші можливості, якщо вам ще немає 70, 60, чи навіть 50?

А якщо вам – 30 із гаком?

Господи! Ваші можливості просто неймовірні й практично безмежні!

Джордж Бернард Шоу якось сказав: «Я хочу повністю витратити себе до моменту, коли помру, бо чим більше я працюю, тим яскравіше живу. Життя саме по собі радує мене. Життя для мене – свічка, що не тане. Це щось на зразок чудесного факела, який потрапив мені в руки на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати наступним поколінням».

І це була життєва позиція людини 90 із гаком років. І на мій погляд, своїми словами він хотів донести до нас думку, що кожен день – смолоскип, який яскраво освітлює все навколо. І цей смолоскип ми можемо використовувати не тільки для того, щоб збудувати й поліпшити своє життя, але й щоб змінити на краще життя людей навколо нас.

Джордж Бернард Шоу також нагадує нам тут про одну дуже важливу річ: не слід закопувати свій талант у землю. Я часто зустрічав у книжках або чув у доповідях думку про те, що найбільші таланти «лежать, зариті в могилах». Це означає, що багато людей помирають, так і не усвідомивши свого справжнього потенціалу, не намагаючись втілити свої мрії. Вони вмирають у невідомості, так і не використавши того, що мали.

Зрозумійте!

Зараз ви сидите і зазираєте в майбутнє. Якщо ви прочитали цю книжку, то у вас з’явилося більше шансів домогтися неможливого. Але я хочу вас підштовхнути на більше, ніж просто прочитання моєї книжки. Я кажу про практику. Ми вже обговорювали це на початку книжки, і я знову повторю: уживайте заходів, почніть діяти!

Розумію, не все відразу піде добре. Дозвольте навести один приклад для роздумів. Я сам, як і багато інших, використовую його на своїх тренінгах та семінарах. Я виходжу до аудиторії з купюрою в $100 у руці, піднімаю її і питаю: «Хто хоче отримати сотню?» Реакція зрозуміла: усі піднімають руки і виявляють бажання. Ось що роблю особисто я на своїх семінарах. Я кажу: «Добре, я віддам вам ці гроші, тільки дозвольте мені спочатку зробити наступне». Я кидаю на підлогу купюру і наступаю на неї, намагаючись її забруднити. Потім піднімаю й питаю: «Хтось ще хоче отримати ці гроші?» Звичайно, усі хочуть, і безліч рук знову піднімається. Що я роблю далі? Я запитую: «А якщо я зроблю так?» Я зминаю банкноту в маленький клубочок, кидаю його на підлогу і знову наступаю, намагаючись ще більше забруднити. Піднявши купюру вдруге, я питаю аудиторію: «Хтось досі хоче отримати ці гроші?» І знову бачу безліч рук у повітрі. На цьому простому прикладі я намагаюся показати своїм слухачам на семінарі, що кожен із нас, хоч що з нами сталося б, має свою цінність. Хай як я намагався забруднити стодоларову купюру, та поки вона ціла – вона не втрачає своєї цінності й залишається сотнею доларів.

Бувають часи, коли ми почуваємося приниженими й зануреними в багнюку. Але ми завжди маємо можливість прийняти рішення, встати й далі йти вперед. Але навіть якщо ми рухаємося вперед, не все може йти за нашим планом чи відповідно до наших очікувань.

На закінчення я хочу розповісти вам історію про молодого хлопця, який ось-ось мав закінчити університет. Батько цього юнака був заможною людиною. За місяць до закінчення навчання юнак у вітрині одного з магазинів свого містечка побачив дивовижний спортивний автомобіль. Він знав, що його батько багатий і може дозволити собі подарувати йому таку машину. Хлопець прийшов до батька й сказав: «Якщо ти думаєш про те, що подарувати мені на закінчення університету, було б класно, якби ти купив мені цю спортивну машину». Наближався день випуску, і юнак нетерпляче чекав свідчень того, що батько може купити йому цю машину. І, звичайно, він невпинно повторював, як сильно він хоче мати цю машину, як він важко працював, щоб закінчити навчання, і що він заслужив цю машину.

Нарешті вранці в день закінчення університету батько покликав сина до свого кабінету й сказав: «Знаєш, сину, я дуже пишаюся тобою. Я дуже радий, що в мене такий чудовий і розумний син. Я знаю, що ти дуже старанно працював, і я дуже люблю тебе. Мені навіть бракує слів, щоб передати, як я тобою пишаюся. Упевнений, що попереду тебе чекає успішна кар’єра і, щоб переконатися, що вона почнеться з правильного кроку, а заразом відзначити твій випуск, я приготував тобі невеличкий подарунок». І з цими словами батько передав синові невеличку червону подарункову коробку. Син був розчарований, але його пройняла цікавість. Коли він відкрив коробку, то побачив, що батько подарував йому найцінніше, що мав. Це була книжка. Син знав, що саме завдяки їй батько заробив свої статки. Ця книжка була сповнена мудрості й описів різних життєвих шляхів. Свого часу батько не раз читав її синові, і той знав її дуже добре.

Але коли юнак отримав такий подарунок, він був просто розлючений і дуже сердитий на батька. Він повернувся до батька й сказав: «Маючи стільки грошей, як у тебе, ти подарував мені на випуск оце?

Я так старався успішно закінчити університет, я дуже хотів, щоб ти міг мною пишатися. Я завжди намагався бути найкращим сином, яким тільки можна бути. І все, що я хотів, тобі було нескладно виконати. Але замість цього я отримав звичайну книжку!» Батько відповів йому так: «Сину, ця книжка може стати для тебе кориснішою, ніж ти думаєш. Ніколи не складай думки про книжку з її обкладинки». Після цих слів син залишив книжку й пішов. Протягом усієї церемонії вручення дипломів він не розмовляв з батьками.

Минуло багато років, але хлопець так більше й не прийшов додому побачитися зі своїм батьком. Як ви, напевно, здогадалися, його кар’єра склалася вдало, він став дуже успішною людиною. Він мав можливість купити гарний будинок і жити зі своєю родиною в розкішних умовах. Але з плином часу він почав розуміти, що його все більше турбують зруйновані стосунки з батьком. І якось цей чоловік вирішив піти до батька й спробувати відновити стосунки, адже він не бачив його з того самого ранку, коли відбулася їхня розмова, і багато років він не спілкувався зі своїм батьком, відвернувшись від нього тільки тому, що не отримав те, на що сподівався і про що мріяв. Але поки він готувався до зустрічі з батьком, йому подзвонили й повідомили, що його батько помер і залишив синові все своє майно. Син був ошелешений і дуже засмучений цією новиною. Він зрозумів, що втратив можливість знову поспілкуватися з батьком. Потім син вирішив поїхати в батьківський будинок і зайнятися його справами, вирішити, що йому робити зі спадком. Коли він приїхав додому до батька, його серце щеміло від печалі. Він був сповнений каяття і заходився плакати, розуміючи, що можливість втрачена через те, що він не отримав, чого колись захотів. Підійшовши до кабінету батька, він побачив закриті двері й зупинився, боячись заходити всередину. Нарешті він опанував себе, увійшов до кабінету і побачив усе саме таким, яким він пам’ятав усі ці роки з їхньої останньої зустрічі. Він став розбирати документи на батьковому столі, переглядати папери й вирішувати, що робити з його речами. І раптом він побачив, що на розі столу лежала та сама книжка. Тут чоловік не витримав і розридався, розуміючи, що якби він того дня взяв із собою цю книжку, усе, можливо, не було б саме так, як він розраховував, але він точно не втратив би стількох можливостей. Шкодуючи про своє давнє рішення, син узяв до рук книжку і став гортати її, зупиняючись на уривках, які батько йому колись любив зачитувати…

І тут із книжки випав конверт. Чоловік розкрив конверт і виявив там ключі від машини й чек, де було зазначено адресу офісу автомагазину, де він побачив ту саму спортивну машину. На чеку стояла дата закінчення університету і слова: «Повністю оплачено».

Я розповів вам цю історію, щоб показати, що в нашому житті не все відбувається так, як ми того хочемо. Не все у вашому житті йтиме за заздалегідь розробленим планом. І ця книжка не гарантує вам того, що будь-який ваш задум здійсниться саме так, як ви це бачите. Але я хочу, щоб ви запам’ятали дещо дуже важливе.

Кожен із нас має можливість вибирати своє майбутнє.

Навіть якщо у нас не виходить змінити ситуацію відповідно до наших бажань, це ще не означає, що в підсумку ця ситуація не приведе нас до успіху. Більшість подій, з якими ми стикаємося в житті, якщо на них не реагувати, не приведуть нас туди, куди нам хочеться. Але ми маємо можливість змінити їх згідно з нашими бажаннями, бо ми володіємо такою силою. Адже у нас є вибір.

Тому що все, абсолютно все можливо!